Екологія. Екологічні проблеми в Україні. Екологія та буття

Оцените материал
(0 голосов)

Екологія та екологічні проблеми в Україні

 Слово екологія походить від грецьких "oikos" — оселя і "logos"— вчення.

Екологія — це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя. Яка сьогодні екологічна ситуація в Україні? Як взаємодіють суспільство і природа в умовах НТР? Які способи і шляхи розв'язання найгостріших соціально-екологічних проблем в Україні?

Активы экс-министра экологии Николая Злочевского арестовали в Великобритании

Великобритания арестовала активы и расследует уголовное дело в отношении бывшего министра экологии и природных ресурсов правительства Азарова Николая Злочевского.

Об этом сообщает украинская служба Радио "Свобода" со ссылкой на исполнительного директора "Центра противодействия коррупции" Дарью Каленюк.

"У нас есть информация, что в Лондоне завели дело в отношении Злочевского и там есть замороженные его активы, я не могу сказать детали, но дело есть. Скорее всего, что с нефтедобывающей деятельностью", - сказала Каленюк.

По её словам, "Центр противодействия коррупции" готовит заявление о преступлении на основании фактов, опубликованных журналистами. Так, известна информация, что дело есть в Лондоне, возможно, в других зарубежных странах.

"Но эти дела зайдут в тупик, если украинцы не будут расследовать происхождение этих денег. То есть, если украинцы не докажут нелегальное происхождение состояния, то все, что там заморожено, арестовано, будет разморожено. Дело зайдет в тупик", - подчеркнула Каленюк.

Она также отметила, что в Украине дела против бывшего министра экологии до сих пор нет.

Как сообщали ранее podrobnosti.ua бывший министр экологии и природных ресурсов Николай Злочевский свел две крепости для Николая Азарова под Киевом.

Генпрокуратура таки взялась за экс-министра экологии Злочевского.

Генеральная прокуратура ведет уголовное производство против бывшего министра экологии и природных ресурсов Николая Злочевского.

Об этом в эфире "5 канала" сообщил заместитель генерального прокурора Алексей Баганец.

"Есть такое производство", - заявил он.

При этом, по словам депутата Верховной Рады 7-го созыва Виктора Чумака, производство против Злочевского открыто Генпрокуратурой по его обращению.

Как известно, 26 февраля исполняющий обязанности президента, председатель Рады Александр Турчинов уволил Злочевского с должности заместителя секретаря Совета национальной безопасности и обороны, которую он занимал с 20 апреля 2012 года.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні й негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування і т.ін. З іншого — забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія грунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар землі, погіршується стан здоров'я людей тощо. Зростаючі потреби суспільства і виробництва обумовлюють подальше прискорення темпів науково-технічного прогресу. Цілком зрозуміло, що чим вищий історичний етап розвитку суспільства, тим більшою мірою стан природного середовища детермінується цілепокладаючою людською діяльністю. Поглиблення і розширення масштабів такої діяльності можуть призвести до глобальних суперечностей у розвитку цивілізації, які можна подолати лише шляхом проведення докорінних змін у рамках розвитку самого суспільства. Сучасна екологічна ситуація складалась стихійно в ході діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності зі своїми цілями. Люди досягали цілей, на які розраховували, але одержували наслідки, яких не чекали. Науково-технічна революція змінює стосунки людини з природою, створює нові умови її існування, помітно впливає на спосіб її життя і праці. Використовуючи сучасні засоби виробництва, людство впливає на природу в планетарному масштабі. Різке збільшення масштабів такого впливу загострило проблему передбачення наслідків людської діяльності. Екологічне прогнозування стало необхідною умовою оптимізації процесу взаємодії суспільства і природи. Тому важливо мати еколого-економічну оцінку науково-технічного прогресу. Ця суперечливість пов'язана з нерівномірністю розвитку різних галузей виробництва, науки і техніки. Подальше вдосконалення техніки має здійснюватись із врахуванням її негативного впливу на стан природного середовища. В умовах структурної перебудови економіки України, заміни застарілої техніки і технології новими відкриваються широкі можливості для помітного зменшення негативного впливу виробничої діяльності на природу. У сучасній екологічній ситуації важливо при оцінці економічної ефективності науково-технічного прогресу враховувати екологічні наслідки впровадження нової техніки, проводити комплексні еколого-економічні експертизи нової техніки. Такій експертизі мають підлягати не тільки створені техніка і технології, а й технічні ідеї, розробки, проекти нових технічних засобів. Саме під цим кутом зору розглянемо стан навколишнього середовища в Україні. Україна здобула статус незалежної держави і вступила в новий історичний період свого розвитку. За природними умовами вона є однією з багатих країн світу, що дає підстави з оптимізмом дивитися у майбутнє. Територія України займає площу 60355 тис га. Близько 95% її території — рівнинна частина, а на долю гірських систем Карпат та Криму припадає лише 5%. Ліси займають 19% її території. Разом з тим Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Чого варта лише одна ЧАЕС! Це — результат непродуманої і екологічно необгрунтованої господарської діяльності керівних структур колишнього СРСР. Адже економіка України формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, в той час як фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишковим принципом. Внаслідок цього її економіка перенасичена хімічними, металургійними та гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями і значним руйнівним впливом на навколишнє середовище. Деформована галузева структура виробництва спричинила деформовану його територіальну організацію. Виникли гігантські центри надмірного зосередження промисловості, що характеризуються високим антропогенним впливом на природне середовище. Це насамперед Донбас і Придніпров'я — найбільш забруднені регіони в Європі. В даному регіоні, а він займає 18% території з 28% населення України, виробляється 40% загального обсягу промислової продукції. Географічне положення України сприятливе у природно-ресурсному відношенні. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази Україна може забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості і агропромислового комплексу. Україна виробляє близько 5% світового обсягу мінеральної сировини. На її території розвідано близько 8 тис. родовищ майже 90 видів корисних копалин. Потребують промислового освоєння такі нові види мінеральної сировини, як золото, поліметали, деякі рідкісні метали (літій, скандій та ін.), алуніти, флюорити, абразивна сировина, апатити, фосфорити, цеоліти. Багато родовищ залягають у вигідних географічних і еколого-економічних умовах, що підвищує їхню цінність. За запасами окремих корисних копалин Україна випереджає такі розвинуті країни, як США, Канаду, Англію, Німеччину та інші. Це ставить її в ряд країн, які при дбайливому ставленні до своїх надр можуть в основному забезпечити свої потреби за рахунок власної сировини і вийти для її реалізації на міжнародний рівень. Але для цього потрібні докорінні зміни в ставленні до мінерально-сировинної бази нашої країни. Адже поки що немає чіткого механізму управління і необхідного державного нагляду за використанням та охороною надр, що призводить до безгосподарського ставлення гірничовидобувних підприємств до мінеральної сировини та зростання її необгрунтованих втрат. Недосконалі технології видобування та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питання комплексного освоєння родовищ призводить до того, що в надрах залишається і втрачається: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25%. Відходи видобутку і переробки корисних копалин майже не використовуються 6 народному господарстві і займають при цьому десятки тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, ускладнюючи екологічну ситуацію. У складному стані перебувають земельні ресурси та грунти України. Її земельний фонд (60,4 млн. га) характеризується високим рівнем освоєності. Розораність території становить 56%, чого немає в жодній країні світу. Для порівняння у США цей показник 27%, у Франції — 42%, у ФРН — 33%. В середньому на одного жителя України припадає 0,81 га сільськогосподарських угідь і 0,65 га ріллі. Високий рівень розвитку продуктивних сил і сприятливі грунтово-кліматичні умови для ведення сільського господарства обумовили інтенсивне використання земель. Тільки 8% території країни перебуває в природному стані. Це болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом. В Україні всі придатні для інтенсивного землекористування території вже введені в різні сфери господарської діяльності. Одночасно мають місце значні втрати угідь і відведення земель для несільськогосподарських потреб. За 1981-1990 pp. для державних і громадських потреб відведено 360,5 тис. га земель, в тому числі 117,4 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 67,3 тис. га ріллі. На зміну земель, що вибули з обігу, освоювались місця розкорчованих багаторічних насаджень, сінокоси, пасовища, осушені заболочені і перезволожені угіддя, рекультивовані території. Якісний склад орних земель при цьому погіршився, тому що з обігу були виведені більш родючі землі. Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарства, водних і хімічних меліорацій відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару грунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів України. Стан грунтів у цілому досяг критичного і перебуває на грані виснаження. Це зумовлено тривалим екстенсивним використанням земельних угідь, і особливо ріллі, що не компенсувалося рівнозначними заходами з відтворення родючості грунтів. Внаслідок нераціонального застосування засобів хімізації сільського господарства в грунтах накопичуються залишки мінеральних добрив і пестицидів. Щороку використовується понад 4 млн. т мінеральних добрив, що в перерахунку надушу населення становить майже 85 кг. Нині в Україні забезпеченість складськими приміщеннями для зберігання добрив становить 54% від потреби. В останні роки намітилась тенденція до зменшення застосування хімічних і зростання біологічних засобів захисту рослин. Аналіз стану земельних ресурсів показує, що в результаті інтенсифікації землеробства і безконтрольного застосування засобів хімізації якість грунтів постійно погіршується, а родючість їх знижується. В цих умовах необхідно реально забезпечити існування різних форм власності на землю, звести розораність території України до екологічно обгрунтованих норм, здійснити випуск сільськогосподарських машин, які б не переущільнювали грунти, впровадити нові нормативи відведення земель для несільськогосподарських потреб. Велике занепокоєння викликає стан водних ресурсів та способи їхнього використання. Це насамперед води рік, озер, боліт, ставків, водосховищ та підземні води. На півдні Україна омивається водами Чорного і Азовського морів. В Україні протікає понад 22 тис. річок загальною довжиною більш як 170 тис. км. Основні запаси води знаходяться в північній і північно-західній частині, а в південних областях води не вистачає. З метою більш надійного забезпечення водою маловодних регіонів виконано значні роботи з регулювання стоку річок, на яких створено 1087 водосховищ, зроблено близько 28 тис. ставків, 7 великих каналів. Населенням і народним господарством України щорічно використовується близько 30 млрд. куб. м води. Головними водокористувачами є: енергетика, металургія, сільське господарство та комунальна сфера. Слід відзначити дуже неефективне використання води всіма галузями промисловості, чому сприяють застарілі технології та відсутність обліку використання води. Залишається гострою проблема забруднення поверхневих та підземних вод переважно органічними речовинами, сполуками азоту, фенолами, нафтопродуктами, а також важкими металами. В останні роки спостерігається підвищення їхньої мінералізації, зростають зосередження хімічних підприємств. Загалом на території України нині діють 193 стабільні осередки забруднення підземних вод, експлуатуються 303 великі водозабори підземних вод, де якість води погіршується внаслідок техногенного впливу. З метою охорони вод від забруднення проводяться такі профілактичні заходи: розробка схем комплексного використання та охорони вод, екологічна експертиза проектів будівництва і реконструкції об'єктів, що впливають на стан води, нормування водоспоживання та водовідведення, введення в експлуатацію водоохоронних споруд, контроль за скидом стічних вод та стоком водних об'єктів тощо. З 1982 p. була введена плата за використання води в промисловості. Значний ефект дасть перехід промислових підприємств на економне використання води, впровадження безводних і маловідходних технологій. Необхідно також ввести новий порядок лімітування використання водних ресурсів у бік зменшення питомих норм витрат води на одиницю продукції. Доцільно було б заборонити введення в експлуатацію об'єктів промисловості, соцкультпобуту і житла при відсутності потужностей з відведення і очистки стічних вод. За останні роки намітилась тенденція до зменшення викидів забруднених речовин в атмосферне повітря. У 1992 р. в цілому по республіці було викинуто в повітря 8,6 млн. т. шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення. Основні забруднювачі повітря — підприємства металургії (30,7%), енергетики (28,9%), вугільної (17,2%) та нафтохімічної промисловості (5%). Однак рівень забруднення атмосфери ще залишається досить високим. Найзагрозливіша ситуація складається в промислових центрах Донецько-придніпровського економічного регіону. Головна причина повільного зниження викидів і зменшення рівнів забруднення — використання застарілих і неефективних технологій. Значна частка у забрудненні атмосфери належить транспорту. Так, понад 40% оксиду вуглецю, 45% вуглеводів і близько 30% окислів азоту від загальної кількості речовин потрапляють в атмосферу завдяки транспорту. Викиди автотранспорту в 90-ті роки становлять 38,5% від усього обсягу викидів забруднених речовин в Україні. З метою їх зменшення потрібно застосовувати альтернативні види моторного палива з меншим вмістом свинцю, перевести дизельні автомобілі на використання газодизельних сумішей, що зменшує димність відпрацьованих газів та вміст у них токсичних сполук. Терміново слід розробити нову концепцію розвитку народного господарства, обмеживши до розумних обсягів розвиток добувних, енер-го-, ресурсо- та водоємних виробництв. Потрібно переглянути ставлення до питань подальшого розвитку металургійної й хімічної промисловості, визначити розумну потребу виробництва чавуну, сталі та хімічної продукції, а також впроваджувати маловідхідні технологічні процеси, що забезпечать суттєве зменшення викидів забруднюючих речовин. Значно погіршилась екологічна ситуація в Україні внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. При руйнації конструкції блока стався викид значної кількості радіонуклідів у навколишнє середовище. Основна маса радіоактивних елементів випала протягом 10 діб, хоча забруднення прилеглих територій тривало протягом місяця. Зміна метеорологічних умов протягом перших десяти днів після аварії, коли спостерігався найбільш інтенсивний викид, призвела до утворення трьох секторів забруднення: західного (26-27 квітня), північного (28-29 квітня) і південного (30 квітня — 5 травня). З усіх викинутих із активної зони матеріалів йод, цезій, стронцій і плутоній у короткостроковому і довгостроковому плані визначили радіологічну обстановку в потерпілих районах. Один із найпотужніших факторів, що впливають на радіологічну ситуацію в Україні є високоактивне забруднення території 30-кіло-метрової зони. За межами цієї території радіоактивного забруднення різного рівня (від 0,1 до 15 і вище К'юрі кв. км зазнали сільгоспугіддя на площі 4,6 млн. га, що становить 12% загальної площі сільгоспугідь України. Починаючи з 1986 р., на забруднених територіях виконується комплекс афохімічних, агротехнічних і організаційних заходів щодо зниження надходження радіонуклідів у продукцію. Ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС потребує значних матеріальних і фінансових ресурсів. Громадяни України мають право на екологічну безпеку. Це право забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників. Тому стратегія природокористування в Україні має бути однією з фундаментальних складових процесу розбудови правової демократичної держави з розвиненою ринковою економікою. Екологічна ситуація в Україні з метою її оздоровлення потребує мобілізації зусиль усіх урядових і неурядових організацій, вчених, виробничників, господарських і контролюючих органів, громадськості. Народонаселення — передумова та суб'єкт історичного процесу Поряд із природним середовищем значною мірою природним фактором розвитку суспільства є народонаселення, постійне відтворення людей. Цю сторону природи людини вивчає наука демографія (від гр. demos — народ igrapho — пишу). Вона досліджує динаміку чисельності населення, міграцію, сім'ю, її склад і розвиток, народжуваність, смертність, зайнятість, пропорції складу населення за віковими, статевими та іншими ознаками, вступ до шлюбу і розлучення тощо. Об'єкт дослідження демографії — демографічна система, до складу якої входять люди і демографічні відносини. Демографічні відносини, у свою чергу, — це ті відносини, в які вступають люди у багатогранному процесі відтворення населення. Це суто робоче поняття. Воно означає створення сім'ї, народження, міграцію, шлюбні відносини, взаємовідносини між поколіннями тощо. Філософське бачення цієї системи сукупності відносин полягає у тому, що демографічна система, по-перше, внутрішньо спрямована на самозбереження, самовідтворення, і, по-друге, це — цілісність, динамічна система, яка змінюється з історичним розвитком суспільства. Найважливіший показник стану народонаселення — народжуваність. Фахівці розрізняють такі коефіцієнти народжуваності: 1. Загальний коефіцієнт народжуваності. Він визначається кількістю народжених на певній території за визначений період, як правило за рік, із розрахунку на 1000 чоловік населення. 2. Спеціальний коефіцієнт народжуваності.

Розраховується як відношення кількості народжених до кількості жінок дітородного віку. 3. Коефіцієнт шлюбної народжуваності. Показує кількість народжених із розрахунку на 1000 заміжніх жінок, тобто кількість дітей, народжених (за рік) тисячею заміжніх жінок. 4. Сумарний коефіцієнт народжуваності показує середнє число дітей, народжених однією жінкою за весь період її життя. Це своєрідна характеристика покоління. Природний приріст населення — різниця між кількістю народжених і померлих на даній території за певний період часу, здебільшого, як ми уже зазначали, за рік. Поряд із коефіцієнтом народжуваності важливим показником стану демографічної системи є характеристика типу відтворення населення. Що таке відтворення населення? Це постійне оновлення поколінь. Для того, щоб кількість населення не зменшувалась, за підрахунками демографів, кожні 100 жінок (сімей) мають народити 260-270 дітей. Зрозуміло, мається на увазі 260-270 народжень протягом всього життя, а точніше, — протягом репродуктивного (дітородного) періоду. Дітородний період — це та частина життя жінки, протягом якої вона здатна народжувати дітей. Сьогодні прийнято вважати, що цей вік становить від 15 до 50 років. Є випадки народження дітей і за цими віковими межами, але вони поодинокі. Однак мало бути здатною чи здатним — чоловіків це стосується не менше — фізично народити дитину. Важливо, якою буде ця дитина: здоровою чи хворою, здатною до високого фізичного, інтелектуального і духовного розвитку чи ні.

Суспільство не може бути байдужим до цих питань. Добре відомо, що як у занадто ранньому, так і у пізньому віці матері збільшується кількість народжень із патологічними відхиленнями. Це означає, що суспільство, держава, політики, громадськість не можуть нехтувати такими питаннями, зобов'язані піклуватись про створення найбільш сприятливих умов для народження дітей саме у оптимальному віці. Чому для простого відтворення населення має бути 260-270 народжень на кожних 100 жінок, а не 100 чи 160? Тому, що кожна сім'я, а до її складу входять чоловік і жінка, має народити як мінімум двоє дітей. Але треба враховувати, що не всі народжені доростають до шлюбного віку, не всі вступають у шлюб, не у всіх сім'ях народжуються діти. Ось чому, за підрахунками демографів, має бути 260-270 народжень на 100 жінок. Якщо народжується більше 260-270 дітей на 100 жінок, має місце розширене відтворення населення. Менше — звужене. Залежно від рівня соціального захисту матері і дитини гранична межа між простим і звуженим відтворенням може становити 210 народжень на 100 жінок, або на 100 сімей. Дослідниками суспільства, економістами, соціологами, політиками часто використовується поняття демографічна ситуація. Це насамперед стан таких демографічних процесів, як народжуваність і смертність, вступ до шлюбу і розлучення (шлюбність), склад і розміщення населення на певній території у відповідний період часу тощо. Демографічна політика — система спеціальних заходів, спрямованих на досягнення у майбутньому бажаного для суспільства типу або рівня відтворення населення. Найбільш відчутно можна впливати на динаміку відтворення населення і на демографічну ситуацію через регулювання або через вплив з боку держави на рівень народжуваності.

Від чого залежить рівень народжуваності (у державі, у певному регіоні, населеному пункті)? Можна виділити десятки факторів. Ось найважливіші серед них. 1. Демографічний. Враховується наявність відповідної пропорції співвідношення чоловіків і жінок на певній території. 2. Економічний. Мова йде про рівень економічного розвитку держави, регіону, сім'ї. 3. Медичний. Береться до уваги рівень здоров'я чоловіків і жінок, наявність відповідних медичних закладів генетичних консультацій тощо. 4. Соціальний. Визначається рівень і умови життя людей, наявність системи охорони здоров'я населення, житла, дитячих дошкільних закладів, шкіл, розвинутої інфраструктури суспільства. 5. Правовий. Розглядається рівень певного законодавчого захисту сім'ї, матері і дитини. 6. Психологічний. Аналізуються особливості ставлення чоловіків і жінок — потенційних батьків до норми народжуваності у сім'ї з урахуванням особливостей їхньої психіки, ситуації в сім'ї. 7. Етичний. Зважається на ставлення батьків до дітей, до кількості їх у сім'ї, на наявність чи відсутність допомоги з боку бабусь і дідусів у догляді та вихованні онуків, вирішення інших питань, що спираються не тільки на почуття, а й на відповідні норми моралі. 8. Екологічний. Враховується стан навколишнього середовища, який безпосередньо впливає на рівень народжуваності у тому чи іншому регіоні. Особливо гостро це відчуває населення Київської, Житомирської, Чернігівської та інших областей України, які зазнали значного радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС у 1986 p. 9. Тип культури, традиції. Добре відомо, що в Узбекистані, Туркменії, деяких інших країнах вважається нормою, коли у сім'ї народжується 6-8-10 дітей. Водночас у великих європейських містах, і зокрема в Києві, ця норма — одна-дві дитини. Названі фактори не є однорядними або однопорядковими. Окремі з них мають інтегративний характер, наприклад, соціальний, психологічний, етичний, екологічний. Вони взаємопов'язані і виділяти їх можна лише умовно, технологічно. В останні десятиріччя в Україні, як і в усьому цивілізованому світі, спостерігається тенденція до зниження народжуваності. На території колишнього СРСР у 1965-1966 роках на 100 жінок репродуктивного віку припадало 246 народжень. У 1980—1981 роках — 224. У 1988 — 245. А для забезпечення розширеного відтворення населення потрібно 260—270 народжень. Такий рівень народжуваності у кращому випадку лише забезпечує заміну поколінь, але не зростання кількості населення. Останніми роками в Україні кількість населення навіть знижується. Характерно, що це відбувається паралельно з помолодшанням мам. У 1959—1960 роках найбільша кількість дітей, народжених жінками у віці від 20 до 34 років, у 1990 — від 15 до 29 років. Це дещо небезпечна тенденція для держави і для нації. У чому причини зниження народжуваності у багатьох країнах світу? Це гостре питання привертає увагу демографів, урядовців і політиків. А якщо брати до уваги нерівномірність зниження народжуваності у різних регіонах світу або у таких суперімперіях, якою був колишній Радянський Союз, то стає зрозумілим, що деяким "великим" націям у перспективі загрожує зникнення. І це не може не турбувати провідних ідеологів державних націй, вони проявляють велику увагу до кількісного складу своєї нації.

Якими засобами забезпечується статус кількісно великої нації — це окреме і дуже складне питання. Найрозумніший і гуманістичний шлях — створення як у межах держави, так і за її межами умов для розширеного відтворення, розвиток економіки, спрямованої на максимальне задоволення потреб людини, припинення воєн, скорочення виробництва зброї, турбота про охорону здоров'я людей та збереження навколишнього середовища і т. ін. Але це, так би мовити, теоретично. Практично різні нації, а точніше різні політичні лідери вирішують його по-своєму залежно від ситуації. Тут і фальсифікації перепису населення та реєстрації народжених, і геноцид, і знищення інших народів, і переселення, і асиміляція, як це було з боку російського царського, а потім радянського уряду щодо українців, латишів, литовців, казахів, чеченців, татар тощо. Тому за таким, здавалося б, простим, делікатним і глибоко інтимним питанням, як кількість народжених у сім'ї дітей постають справді надзвичайно серйозні проблеми майбутнього і націй, і рас, і людства. Саме тут сьогодні філософський і політичний виміри проблем. У чому вбачають причини зниження народжуваності демографи? З цього питання є кілька концепцій: 1) теорія "перешкод"; 2) теорія зміни ціннісних орієнтацій; 3) теорія витіснення потреби у дітях; 4) інтегративна теорія або теорія народжуваності як адаптивної реакції сім'ї до всієї сукупності умов життя людей. Історично перша — теорія "перешкод" виходить із того, що людям, насамперед молодим людям, і особливо дівчатам, жінкам, нема коли народжувати і доглядати дітей. До 17 років вони навчаються в школі, потім — у вузі. Потім — праця нарівні з чоловіками, бо чоловік або батьки не спроможні забезпечити їх необхідними засобами існування; великими перешкодами на шляху збільшення кількості народжених дітей є незабезпеченість молодої сім'ї житлом, побутові труднощі: життя у гуртожитку або з батьками, черги в магазинах, відсутність коштів на одяг, взуття для дитини, на необхідні меблі, побутову техніку тощо. У 70-ті роки XX ст. ця теорія вважалась загальновизнаною. У 90-ті роки демографи дійшли висновку, що ці "перешкоди" впливають на рівень народжуваності не прямо, а опосередковано, через формування цілісної системи потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Майже кожний із нас знає молоді пари, забезпечені практично всім необхідним, які мають лише одну дитину. На підставі цього демографи вважають, що сучасний рівень народжуваності майже повністю залежить від зниження рівня потреб у дітях. Уже сьогодні є частина сімей, які зовсім не відчувають потреби у дітях, і демографи не виключають, що з часом ситуація в цьому плані може погіршуватись і надалі. Чому так? У кожної людини чи сім'ї є ціла система потреб, у тому числі потреба у дітях. У кожної людини є певна система загальних уявлень про те, як вона має жити, якими мають бути її квартира, меблі, одяг, побутова техніка, харчування тощо. У тому числі і скільки вона хоче мати дітей. Які б матеріальні умови не створювало суспільство для певної сім'ї, але якщо у неї нема потреби у 2-3-4 дітях, вона ніколи не погодиться мати другу дитину. Таким чином, наявні матеріальні умови впливають на рівень народжуваності, але не прямо, а через формування загальних уявлень у суспільстві про "цінності життя", через формування оптимального або престижного "образу сім'ї". Звичайно, до таких висновків необхідно ставитись критично: це лише одна з концепцій, можуть бути й інші ситуації. Автори концепції зменшення "потреби у дітях" (демографи Л.Є.Дарський, В.А.Белова, надалі Їхні ідеї розвивали В.А.Борисов, А.Г.Антонов та інші) відстоювали такий підхід ще у 70-ті роки XX ст.

Свої висновки вони робили на підставі того, що у минулому потреба у великій кількості дітей пояснювалась високою економічною і соціальною вигодою. Багато дітей — багато помічників, батькам на старості надійний притулок. Багатодітна сім'я ставала фортецею, розростався рід, посилювався вплив роду у населеному пункті. І дітям із цих сімей було легше жити, вони допомагали одне одному. У сучасних умовах багатодітна сім'я перестає бути економічно і соціальне вигідною, а це означає, що вона перестає бути і привабливою. Важливо звернути увагу на таку обставину. Здавалося б, що заміна теорії "перешкод" теорією "зменшення потреби у дітях" — це лише інтелектуальна розвага тих, кого цікавлять такі проблеми, і все це не стосується кожного з нас. Однак заміна однієї системи поглядів іншою призводить до зміни орієнтирів подальшого розвитку суспільства, до зміни політики. Якщо автори теорії "перешкод" вбачають шлях до підвищення рівня народжуваності у підвищенні рівня забезпечення молодих сімей матеріальними благами (житлом, відпусткою, умовами для догляду за дитиною тощо), тобто у знятті "перешкод", то саме такі рекомендації вони дають уряду і політикам. І саме тут брала свій початок декларована політика турботи КПРС і уряду СРСР про молодь. Автори і прихильники теорії "зниження потреб у дітях" в цілому не заперечують необхідності поліпшення умов життя людей, і зокрема молодих сімей, але головний стимул впливу на народжуваність вбачають у наданні всіх умов насамперед тим, у кого уже є висока потреба у дітях.

Тому важливо на рівні держави вживати всіх заходів щодо надання пільг, різних заохочень саме тим сім'ям, у яких уже є 4-5 дітей. Саме тут початок політики моральної, правової і матеріальної підтримки "матерів-героїнь", надання легітимності матерям, які ніколи не були одружені. Адже у часи Т.Шевченка вважалось ганьбою для дівчини і її батьків народження дитини поза шлюбом. Часто таких дочок батьки виганяли з дому: так жорстко захищалась цнотливість, генетична і моральна чистота сім'ї, роду і нації. Радянська держава, проголосивши матір-одиночку майже героїнею, практично не стільки турбувалась про життя таких жінок, скільки ігнорувала моральність, чистоту такої святої справи, як народження дитини. До речі, радянську державу мало турбувало питання, яким буде життя дитини матері-одиночки. Державі потрібна була велика кількість населення: чоловіки — для армії, охорони гігантських кордонів, ведення воєн, освоєння цілини, сибірських просторів, північних районів, жінки — для чоловіків, для народження дітей. До речі, питання ставилось лише про їхнє народження. А чи будуть вони щасливими, то уже питання самих дітей. У цьому питанні більш зрозумілою є позиція церкви, яка засуджує народження позашлюбних дітей. Хоча в цілому це дуже складна проблема. І автори прагнуть не стільки засудити матерів-одиночок, радянську державу, її недолугу демографічну політику, спираючись на яку вона прагнула забезпечити необхідний рівень відтворення населення і своє місце у світі, скільки привернути увагу студентів — майбутніх фахівців, політиків, урядовців до цієї складної проблеми, її багатовимірності і невирішеності. Є також точка зору, відповідно до якої народжуваність знижується не тому, що знижується потреба у дітях, а тому, що вона витісняється іншими потребами, які вимагають першочергового задоволення або яким надається перевага. Тобто потреба у дітях залишається, але вона відкладається на "потім". Є й інші концепції зниження народжуваності. Так, відомий російський демограф А.Г.Вишневський вважає, що рівень народжуваності — це адаптивна реакція населення на соціальні, економічні, культурні та інші умови життя. Будь-які зміни в умовах життя суспільства з необхідністю впливають на формування демографічних цілей сім'ї. Можна із впевненістю говорити, що аварія на ЧАЕС у 1986 р. не заохочує киян, населення Київської, Житомирської і Чернігівської областей до збільшення кількості дітей у їхніх сім'ях. Такий же вплив мають розбалансованість економіки, постійне зростання цін, низький рівень житлового будівництва, протистояння різних політичних сил в Україні, напружене міжнародне життя, тобто все, що істотно впливає на долю батьків і може вплинути на життя дитини.

 Тут ми маємо справу із концепцією, яка, по суті, поєднує всі попередні. Але головне те, що у цій концепції рельєфно виявляється важлива особливість процесу самовідтворення народонаселення: реальна кількість дітей у сім'ї — це своєрідна реакція людей на зовнішні умови. Є певні підстави розглядати такий процес як природний: є умови — відбувається відтворення народонаселення, немає умов — процес гальмується і зупиняється. Тому рівень народжуваності — це органічна характеристика стану життя суспільства, усіх його сторін. Якісний стан населення Важливою характеристикою демографічної системи є якісний стан населення. Що це таке? Насамперед, це стан здоров'я (фізичного, генетичного), освіта. кваліфікація населення тощо. А тому оптимальний тип відтворення населення забезпечується за допомогою демографічної політики, спрямованої на розширене відтворення не тільки з точки зору кількісних показників, а й якісних характеристик. Найголовніший показник якісного стану населення — стан здоров'я людей. У зв'язку з цим вся діяльність людства, зокрема держави, має бути зорієнтована на відтворення здорової, повноцінної людини. Відомий радянський демограф Борис Урланіс поставив таке питання: як змінюється стан здоров'я дітей і стан генетичного здоров'я виду Homo sapiens у зв'язку із зниженням рівня народжуваності, підвищенням рівня забрудненості навколишнього середовища, погіршенням стану фізичного здоров'я батьків. Тут ми маємо справу із надзвичайно складним питанням. Однозначної відповіді на нього ще нема. Здавалося б, що проблема забезпечення високого якісного стану населення може бути вирішена шляхом створення умов для відтворення фізично здорового населення, отримання належної освіти, професії, відповідної кваліфікації тощо. Однак це не так. Є й інші підходи. Так, існують концепції про високоякісні, культуротворчі раси (нації, класи, страти) й низькоякісні. Прихильники таких концепцій вбачають основне завдання держави у забезпеченні високого рівня відтворення саме "високоякісних" рас, націй, класів, стратів (оскільки тільки вони можуть забезпечити прогрес людства) і стримуванні відтворення неповноцінних рас і націй, недопущенні змішування різних рас і націй, щоб запобігти їхньому генетичному забрудненню. Сучасна наука заперечує теорії расової нерівності як безпідставні, але вони мають своїх прихильників, причому не тільки у далекому, а й, як відомо, і у близькому зарубіжжі. Ми бачимо, з якими труднощами іде реформування економіки і суспільного ладу в Україні, як протистояння різних політичних сил і суперечності заважають розбудові України як незалежної держави. Разом з тим необхідно віддати належне нашій державі — Україна, за оцінками західних експертів, має гуманне і можливо найбільш досконале законодавство про національні меншини. Це свідчення того, що і парламент, і уряд і найбільш впливові політичні сили визнають всі нації, раси (страти) в Україні рівними. І питання про забезпечення належного рівня якісного стану народонаселення вирішується за допомогою економічних, соціальних, правових, медичних та інших важелів, як того і вимагають принципи гуманізму. Очевидно, це теж яскраво свідчить про характерні риси українського народу, гуманність його традицій, звичаїв, багатовікової культури. Розглянемо дещо уважніше окремі сторони діяльності держави на шляху забезпечення відтворення населення. Раніше ми аналізували рівень народжуваності, його детермінанти. А тепер ми радимо вам трохи поміркувати над тим, як суспільство, держава турбуються про стан здоров'я народжених. Насамперед у поле зору потрапляють такі заходи, як будівництво лікарень, підготовка медичних працівників, вдосконалення методик лікування, будівництво житла, дитячих садків, шкіл. Іншими словами, — це турбота про стан здоров'я всього населення країни. І це правильно. Звичайно, і тут ще залишається багато невирішених питань: наявність необхідного житла, рівень і якість медичного обслуговування, харчування, оздоровлення, виховання дітей тощо. Над їх вирішенням необхідно працювати не одне десятиліття. Парадоксально, але багато в чому така важлива справа як народження людини поки що у нас, як і в багатьох інших країнах, залишається поза увагою суспільства, і зокрема держави. Ніхто у державі не планує і належним чином не жде народження конкретної дитини, окрім самої матері, не розраховує бажаних чи можливих якостей очікуваної людини (дитини). Державою майже нічого не робиться, щоб ця дитина народилась найкращою або, принаймні, нормальною. Ми далекі від ідеї поставити відтворення населення на однозначну, селекційне чітко сплановану — а це означає жорстку основу, як уявляли собі цю сторону життя, наприклад, ще Платон, а пізніше Томас Мор, Томазо Кампанелла і багато інших. Безперечно, народження дитини має залишатись таїнством, недоторканим і вільним від будь-якого зовнішнього диктату. Але сьогодні держава, суспільство не можуть не турбуватись про стан здоров'я жінки, яка має народжувати дітей, причому жінка має народжувати дітей у період найбільшого розквіту фізичних і духовних сил. Те ж стосується і чоловіків — потенційних батьків. Потрібно, щоб чоловік і жінка — батьки майбутньої дитини — були насамперед генетичне сумісні, а краще було б, якби вони були сумісні також психологічно, економічно, соціальне, за рівнем культури, знань, виховання, емоційного розвитку. Навіть у фізично здорових чоловіка і жінки для народження здорової, найкращої дитини, мають бути відповідні умови і належний стан. Тривалий час у розвитку людства, і зокрема в Україні, ці питання вирішувались, так би мовити, самі собою, завдяки дотриманню людьми віками сформованих звичаїв, традицій, релігійних норм, усталеного способу життя. Тепер, в умовах інтенсивної урбанізації, міграції, забруднення навколишнього середовища, поширення масової культури, надзвичайно високої анонімності особистого життя людей, а тим більше молодих, все це самоплинно не вирішується. Навпаки, дуже часто пари сходяться випадково, вживають алкоголь, каву, курять, нерідко у шлюб вступають люди генетичне, економічно, психологічно несумісні, які майже на 100 відсотків не можуть бути батьками здорової дитини. За таку байдужість до народження дітей суспільство розплачується здоров'ям цих дітей, їхніми долями. Саме тут причини зростання кількості народжених дітей з відхиленнями у фізичному і розумовому розвитку. Поки що тут іде відбір як на полі, що не обробляється: що посіялось, те і виросло. А росте на такому полі, як відомо, головним чином бур'ян. Звичайно, було б нерозумно думати, що це прості питання. Вони дуже складні, вимагають великих коштів, високого рівня організації життя суспільства, можна сказати, в усіх сферах. Але це не означає, що ними можна нехтувати або що вони ще не на часі. Шляхів вирішення названої проблеми багато. Найважливішими, на наш погляд, є створення в Україні розгалуженої і доступної системи медико-генетичних консультацій. Щоб мати автомобіль або трактор і водити їх, необхідно попередньо пройти медичну комісію, навчитись управляти ними, скласти іспити, тобто пройти перевірку і отримати право на водіння або, як кажуть, "права". А дитину можна "придбати", а потім виховувати навіть без медичного огляду, не кажучи вже про якусь підготовку і перевірку знань, наприклад, як доглядати і виховувати дитину. За таких умов вирішується доля майбутньої людини! Хіба це не дивно? Потенційні батьки, хлопець чи дівчина, чоловік чи жінка, ні за яких обставин не повинні працювати на виробництві, де не забезпечуються необхідні санітарно-гігієнічні норми, або жити в умовах, шкідливих для їхнього здоров'я. З боку суспільства має бути справжня турбота про сім'ю, появу на світ і викохування майбутньої людини, починаючи ще до народження дитини, і, звичайно, після нього. Людина давно веде селекційну роботу з рослинами, створює необхідні сорти окремих культур; ведеться селекційна робота з тваринами. Про селекцію людини як про створення нової виключно досконалої раси ми не ставимо питання. Це інша проблема, навколо якої точаться дискусії. Але в сучасних умовах суспільство не може не турбуватись про стан здоров'я тих дітей, які мають народитись. Має вестися також відповідна просвітницька робота у суспільстві. Тільки при належній увазі до цих і багатьох інших питань, пов'язаних із забезпеченням необхідних умов для народження і розвитку здорової дитини, можна з оптимізмом дивитись у майбутнє.

Підготував Голова ХМО ЗЕПУ «Райдуга» В.Чубенко. Екологія та буття Наприкінці XX століття слово «екологія» стало чи не найпопулярнішим. Відомий російський письменник В. Распутін у нарисі «Присмерк людей» зазначає: «Екологія стала найгучнішим словом на Землі, голоснішим за війни і стихії, воно наближається до перших слів тих, хто починає говорити, й до останніх слів тих, хто вмирає. Це слово запропонувало собі заміну — виживання». Разом з тим, за кількістю неправильного, недоречного вживання, його, мабуть, можна занести до Книги рекордів Гіннеса. Проте заклики журналістів, владців «боротись за екологію» або навіть «боротись з екологією (незадовільною)» свідчить, що ті, хто вживає ці словосполучення, не усвідомлюють, що екологія — це наука. Досвід доводить: що менш обізнаною з питань екології є людина і що вищу посаду вона обіймає, то більшої шкоди вона може завдати суспільству і Державі. А тому екологічне виховання, екологічна освіта і просвіта мають бути пріоритетними в країні. Треба залучити найкращих фахівців — педагогів, екологів та психологів до складання програм з екологічного виховання в дитячих садочках. Програми мають вміщувати і сучасні комп'ютерні технології, наприклад, ігри. У старших класах загальноосвітньої школи слід запровадити обов'язкове викладання предмету «Основи екології», а у всіх вищих навчальних закладах — «Загальна екологія». Варто було б законодавчо зобов'язати всіх, хто претендує на найвищі державні посади, посади голів обласних та районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування складати іспит з екології. Треба б складати його і всім підприємцям. І це не буде порушенням прав людини! Навпаки, згадане треба розцінювати як один із механізмів захисту конституційного права кожного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України). Для реалізації цього права потрібно знати не тільки прикладні аспекти екології, її созологічну складову, а й теоретичні основи, що базуються на чотирьох принципах: глобального еволюціонізму, самоорганізації, системності та історичності. Суть цих принципів наступна. До середини минулого століття панувала думка, що матерія вічна і безкінечна і Всесвіт являє собою замкнуту систему. У другій половині ХХ століття в природознавстві ствердилась теорія Великого Вибуху. За цією теорією, у далекому минулому Всесвіт був стиснутий до невеличкого об'єму. Температура і тиск в цьому згустку неструктурованої матерії були надзвичайно високими — 1027 К та 1023 кГ/м2 відповідно. Двадцять мільярдів років тому внутрішні процеси, які відбувалися в цьому згустку матерії, призвели до його вибуху, який став початком народження Всесвіту. Вже через 3 хвилини після Великого Вибуху утворилася речовинна основа Всесвіту — перші структури: фотони, нейтрино та антинейтрино з домішкою ядер водню і гелію та електронів. Через декілька тисяч років з'явились атоми легких елементів; 19–17 млрд років тому утворились різномасштабні галактики; 15 млрд років тому з'явились зірки першого покоління та атоми важких елементів; 5 млрд років тому народилось Сонце; 4,6 млрд — Земля; 450 млн років тому — з'явилися рослини; 150 млн. — ссавці; 2 млн років тому розпочався антропогенез. Отже, Всесвіт мав початок і еволюціонує в часі. Принцип глобального еволюціонізму стверджує, що матерія, Всесвіт не може існувати поза розвитком (од-нонаправленим (векторним) незворотним процесом самоорганізації й самовдосконалення. Постулат про здатність матерії до саморозвитку у філософію було впроваджено досить давно. А його необхідність у фундаментальних природничих науках (фізика та хімія) усвідомлюється тільки в наш час. На цій хвилі виникла синергетика — теорія самоорганізації. Синергетика претендує на відкриття універсального механізму, за допомогою якого здійснюється самоорганізація як у живій, так і в неживій природі. При цьому самоорганізацію розуміють як спонтанний перехід відкритої неврівноваженої системи від менш складних і невпорядкованих форм організації до більш складних і впорядкованих. Системний метод вивчення структури Всесвіту передбачає, що будь-який об'єкт матеріального світу, крім елементарних часток, є системою, що складається із окремих елементів і являє собою цілісність. Тобто, система — це сукупність елементів і зв'язків між ними. Елемент у рамках системи неділимий, але поза системою сам може бути такою. Зв'язки між елементами в системі визначають її структуру. Зв'язки бувають горизонтальні — координаційні, корелятивні та вертикальні — субординаційні, ієрархічні. Кожна система цілісна. Це означає, що всі її складові утворюють унікальне ціле, що має нові властивості, тобто система характеризується емерджентністю — появою властивостей, яких не було та і не могло бути в її складових. Наприклад, молекула води, як система, складається із двох атомів водню та одного атому кисню. Водень — газ, що горить; кисень — газ, що підтримує горіння, а вода — рідина, що гасить вогонь. Властивості елементарних частинок, що не є системами, залежать від їх маси, заряду, швидкості руху, спіну тощо і є константами. Властивості ж будь-якої системи залежать від природи елементів, що її складають, їх кількості та взаємодії, взаємовідносин, між ними в часі та просторі. Від різноманіття складових залежить стійкість системи. (Тому треба берегти біологічне розмаїття). Щодо значення взаємовідносин, досить порівняти властивості натовпу із 1000 людей і полку солдат, що теж складається із такої же кількості. Що стосується принципу історичності, то він передбачає незавершеність будь-якої наукової картини світу. Дослівний переклад слова «екологія» — «наука про дім». Від грецьких «ойкос» — дім, житло, домівка та «логос» — наука, система знань. Наука обов'язково повинна мати об'єкт, предмет та методи дослідження, а також цілі й завдання. Так от, об'єктом дослідження екології як науки є, насамперед, живі організми (живі системи). Тож правильніше було б перекласти, не дослівно, а за змістом, що екологія — це наука про живі організми «у себе вдома», «у своїй домівці». При цьому треба розуміти, що для живих організмів «домівкою» є все, що їх оточує, тобто довкілля або середовище проживання. (Воно спільне для всіх живих елементів екосистеми, на відміну від зовнішнього середовища, що є індивідуальним для кожного організму). Слід наголосити, що екологія не вивчає окремо живі організми та довкілля. Об'єктом вивчення екології є система «живі організми — довкілля», а предметом — взаємовідносини живих організмів між собою та з довкіллям (основні закони та закономірності існування системи «живі організми — довкілля»); мета — оптиміза-ція цих взаємовідносин; одне із завдань екології (в тім як і будь-якої іншої науки), — забезпечити суспільство (в широкому розумінні цього слова — від кожного громадянина і громадської організації до законодавців і керівників всіх рангів) відповідною інформацією, що має сприяти оптимізації середовища проживання людини й гармонізації її зв'язків з довкіллям. Отже, екологія — це наука про найбільш загальні закони й закономірності взаємодії живих організмів та їх угрупу-вань між собою та з довкіллям. Це також наука про зв'язки в надорганізмових живих системах, структуру і функціонування цих систем. Існує думка, що утворення під час «великого вибуху» із кварків речовинної основи Всесвіту — елементарних часток, відповідно до принципу глобального еволюціонізму та теорії самоорганізації, запрограмувало виникнення Життя (живих систем) у ньому, а виникнення виду Homo sapiens L. (людина розумна) започаткувало знищення цього Життя. Бо саме завдяки розуму людина може доцільно втручатися в процеси саморегуляції біосфери. Людині властиво діяти. Діяльність — специфічна форма активності, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні у своїх інтересах довкілля. А тому лише вона серед всіх біологічних видів здатна до знищення природного середовища свого існування, тим самим до самознищення. Це добре розуміли видатні мислителі минулого. Так ще 1820 року великий французький натураліст Ж. Б. Ламарк писав: «Можна напевно сказати, призначення людини немов би полягає в тому, щоби знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною до життя». (На жаль, такий прогноз науково обґрунтований). Дійсно, за всю історію людства людина ще не зробила жодного винаходу, який би не завдав їй шкоди. Кожне втручання в природу спочатку дає те, на що розраховували люди. Але потім виявляються наслідки, неочікувані і непередбачувані. Хіба людина винайшла автомобіль для того, щоби загинути під його колесами, або задихнутися від вихлопних газів? Звичайно, ні. Відомий герой творів Ільфа і Петрова Остап Бендер стверджував, що автомобіль не розкіш, а засіб пересування. Та нині кількість смертей від дорожньо-транспортних пригод (близько 1 млн. на рік та ще 20 млн. травмованих) наближається як до такої від серцево-судинних захворювань. А «внесок» автомобільного транспорту в забруднення атмосфери становить близько 80%. При чому, експерти ВООЗ вважають, що вихлопні гази автомобілів — причина 70% захворювань у дітей і 60% — у дорослих. Кажуть, що планета Земля потерпає від людини, як яблуко від черв'яка. Але черв'як перетворюється на метелика й покидає яблуко. Люди ж Землю в найближчому майбутньому не покинуть. Функціонування їх на Землі можна порівняти хіба що із життєдіяльністю ракової пухлини в живому організмі. Та чи дійсно закономірний етап розвитку інтелекту — самознищення? Чи приречені ми? Щоб відповісти на це запитання, треба знати, що таке Життя, або бодай чим відрізняється «живе» від «неживого», точніше — живі системи від неживих. Та мабуть жоден з біологів не зможе дати точно наукове визначення поняття «життя». З упевненістю можна тільки стверджувати, що «живе» від «неживого» відрізняється своєю смертністю (живе тільки те, що може померти) та, що Життя, як якісно нове явище на Землі, виникло на клітинному рівні організації матерії. Тобто, що клітина — це елементарна (найменша) жива система (одноклітинний організм). Разом із тим із клітин складаються, розвиваються з однієї клітини, усі живі організми, як рослинні так і тваринні. Крім клітин, живими системами є організми (індивідууми), види, екосистеми та глобальна екосистема — Біосфера. При чому, клітина — найменша, елементарна, жива система, а біосфера — найбільша. Живі системи — це відкриті системи, тобто здатні до обміну з довкіллям (зовнішнім середовищем) речовиною та енергією, а можливо й інформацією. Живим системам притаманний гомеостаз — динамічна сталість внутрішнього середовища. Що «мінімально» повинна мати клітина для того, щоб бути живою системою? Апарат для фіксації і перетворення енергії, апарат для авторепродукції і авто-репарації та систему мембран, які організують перші два апарати та обмін між клітиною і довкіллям (зовнішнім середовищем). У вірусів відсутній апарат для фіксації й перетворення енергії, з апарату авторепродукції наявний тільки генетичний код. Тому віруси не здатні до самостійного існування, так що говорити про них як «доклітинні форми життя» навряд чи правильно. У хімічному плані всі живі системи складаються із однакових елементів, придатних для побудови живого; з одних і тих самих класів органічних речовин: білків, жирів, вуглеводнів та нуклеїнових кислот, а також води і розчинених у ній солей. Саме придатних. Бо з більше ніж 100 відомих хімічних елементів основу всього живого становлять 4: водень, кисень, вуглець і азот. Їх загальна частка в живих організмах — близько 97,4%. Ще 12 елементів дають приблизно 1,6% маси живого. На решту таблиці Менделєєва припадає тільки 1%. Власне хімічні сполуки (сьогодні їх відомо близько 8 млн.) представлені теж диспропорційно: 96% з них — органічні сполуки, компонентами яких є ті самі 4–18 елементів. З інших елементів Природа створила не більше 300 тис. неорганічних сполук. Таку разючу невідповідність не можна пояснити різною кількістю й поширенням хімічних елементів на Землі, або навіть у Космосі. Цілком очевидно, що має місце відбір для побудови «живого» тих хімічних елементів та сполук, властивості яких (міцність, енергоємність їх хімічних зв'язків, легкість у перерозподілі тощо) «дають перевагу» при переході до більш високого рівня складності й упорядкованості речовини. Такий же механізм добору спостерігається і на наступному щаблі еволюції: із 100 відомих амінокислот для побудови білкових молекул живі організми використовують лише 20. Все живе має універсальний генетичний код для авторепродукції та авторепарації; унікальний механізм сприймання інформації із зовнішнього та внутрішнього середовища за допомогою білків-рецепторів. Існує тільки чотири способи фіксації і перетворення енергії: фотосинтез у автотрофів; гліколіз, дихання і пентозо-фосфатний шлях окислення субстратів у гетеротро-фів. А тому ще великий Ньютон зауважив, що Natura — simplicis est (природа проста), і opus magnus (велике творіння) Природи — це тема з варіаціями. А лауреат Нобелівської премії 1937 року в галузі біохімії Сент Дьорді зазначив, що дуже мало Природа відібрала принципів для побудови живого і звернув увагу на те, що нема принципової різниці «між королями і капустою». Дійсно, немає принципової різниці між живими системами, незалежно від того, чи це клітина, організм, вид чи найбільша із екосистем біосфера. Всі живі системи — це відкриті системи, яким притаманний гомеостаз. Всі вони здатні до самовідтворення, самовідновлення, самовдосконалення й саморегуляції. Але є одна жива система Homo sapiens, яка наділена розумом, а тому може доцільно втручатись у життя біосфери. Це втручання веде до втрати кількості її складових, до порушення процесів самовідтворення, самовідновлення, самовдосконалення та саморегуляції. Бо для того, щоб не зашкодити цим процесам у біосфері, треба знати їх на рівні Творця. А поки-що слід відмітити, що всі глобальні проблеми екології пов'язані з діяльністю людини. Але одна із ознак всіх живих систем — здатність до еволюції. Людський розум також еволюціонує. (Беззаперечним свідченням еволюції людського мозку є той факт, що сучасна молодь має переваги перед своїми вчителями в оволодінні комп'ютерними (інформаційними) технологіями. Складається враження, що діти вже народжуються з умінням користуватись комп'ютером). Дійшовши висновку, що і біосфера еволюціонує, великий український науковець В. І. Вернадський зазначив, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним закономірним етапом цієї еволюції, унаслідок якої біосфера повинна корінним чином змінитися і перейти в якісно новий стан НООСФЕРУ — сферу людського розуму. Тобто, в таку біосферу, у якій людська свідомість стає визначальним фактором існування й розвитку. Він зазначив, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадковим явищем, що залежить від долі людини, але є стихійним природним процесом, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом тривалістю в мільйони років. Окрема людина не здатна пізнати природу на рівні Творця, а людство в цілому — може… Одне із найважливіших завдань, які стоять сьогодні перед людством — прискорення процесу еволюції біосфери в ноосферу. Це єдина альтернатива самознищенню. Як на мою думку, час для цього настав. Треба лише включити планетарний розум в процеси саморегуляції в біосфері… Можливо за принципом «Табу». Сьогодні для цього, мабуть, є всі передумови. Бо, починаючи з другої половини ХХ століття, людство вступає в пос-тіндустріальний або інформаційний період свого розвитку. Нині вже близько 10% населення Землі живе в суспільстві знань. Знання — найхарактерніша риса інформаційного суспільства. Вони стають предметом індивідуального накопичення. Якщо в попередні епохи люди накопичували і передавали у спадок владу, потім владу і землю, а пізніше — владу, гроші і речі, то в суспільстві знань найвищу цінність становитиме продуктивна компетентність людини, яку передати в спадок неможливо, бо генетично передаються тільки здібності, для реалізації яких потрібне навчання.

Звідси — освіта в інформаційному суспільстві стає безперервною, а первинна освіта (Initial Education — всі види навчання і набування фахової компетентності від народження людини і до моменту її виходу на ринок праці) триває більше 20 років. Серед глобальних екологічних проблем створених людиною, яку найближчим часом має розв'язати людський розум — це енергетична проблема. Основні вуглеводневі носії енергії, такі як нафта, газ та вугілля, крім того, що згорання їх найбільше забруднює довкілля, в недалекому майбутньому вичерпаються. Мабуть в інформаційному суспільстві основними джерелами енергії, при чому екологічно чистої, будуть керований термоядерний синтез та Сонце. Мається на увазі більш ефективне використання сонячної енергії. А саме, пряме перетворення її в електричну енергію та підвищення ефективності фотосинтезу. Останнє вирішить продовольчу проблему на планеті. Таким чином, розум виділив людину із тваринного світу, розум нищить природу і тільки розум її врятує, перетворивши біосферу в сферу своєї діяльності. До речі, український етнос може зробити вагомий внесок у вирішення планетарних проблем інформаційного суспільства, бо має великий інтелектуальний потенціал. На підтвердження цього досить зіслатись на роль етнічних українців у освоєнні Космосу. Українська соціоекосистема надзвичайно стійка, бо кожен українець — індивідуаліст. Недарма кажуть, що де два українці, там три гетьмани. Так історично склалося, що єдина українська нація як соціосистема складається з різноманітних підсистем: бесарабців, гуцулів, русинів, галичан, бойків, лемків, поліщуків, слобожан, запорожців, донеччан та ін. Але всім їм притаманний єдиний архетип. (Між іншим, не виключена можливість, що одна із причин розпаду СРСР — спроба створити єдину спільноту радянських людей, Homo sovieti-cus, та практика етноциду: за 74 роки радянської влади знищено близько 70 так званих малих народів Сибіру та Крайньої півночі). Індивідуалізм українців сприятиме швидкій побудові громадянського суспільства. Суспільства, в якому народ через громадські організації контролює владу та впливає на прийняття владних рішень. Громадянське суспільство — найвища форма демократії, справжнє народовладдя. Справжнє, бо народ, як єдиний носій влади, здійснює владу постійно, а не тільки під час виборів та референдумів. В Україні права громадських організацій законодавчо забезпечені в достатній мірі. Особливо екологічних громадських організацій. Так, тільки в Конституції України екологічні права громадян, тобто і громадських екологічних організацій, як об'єднань громадян для задоволення та захисту цих прав, гарантовані статтями 13, 16, 36, 41(п.6) та 50. Підкреслюю, що право гарантовано тільки за умови якщо його можна захистити в суді. «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.» (ст. 8, п. 2 Основного закону України). Одне із завдань екології, утім як і будь-якої іншої науки, — забезпечення інформацією. Особливу увагу звертаю на ст. 50, яка говорить: «Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». Крім Основного Закону і екологічне законодавство України дає можливість громадським екологічним організаціям ефективно контролювати владу і впливати на прийняття владних рішень. Та на жаль, особливість українських законів, що вони не діють. Але екологічні проблеми стосуються всіх без винятку громадян. Тому екологічній громадськості легше здійснювати тиск на владу. Особливо, якщо ця громадськість складається з пасіонаріїв , які налаштовані екологізувати суспільство — утвердити в його свідомості екологічний імператив та абсолютний пріоритет екологічних проблем. Для цього громадськість має не мовчати. Не мовчіть — і вас почують! Підготував Голова ХМО ЗЕПУ «Райдуга» В.Чубенко.

Экологов, посмевших «копать» под «дачу Путина», после пыток сажают на 8-13 лет

В Геленджике к большим срокам приговорили экологов, расследовавших строительство «дачи Путина»: суд признал четверых сотрудников местного правозащитного центра виновными в мошенничестве и назначил от 8 до 13 лет строгого режима. При этом сами подсудимые утверждали, что в СИЗО их пытали, а все доказательства сфальсифицировали.

А судья оперативным работникам поверил на слово.

Геленджикский правозащитный центр — общественная организация, существовавшая вплоть до 20 февраля 2012 года, когда ее лидеры были арестованы. Она, в частности, занималась расследованием строительства так называемых «дач Путина и патриарха». Сейчас суд приговорил четверых активистов — Зуфара Ачилова, Владимира Иванова, Валерия Семергея и Гагика Аванесяна. По версии суда, за свое невмешательство они якобы получили два миллиона от нарушившего закон застройщика.

Сами правозащитники вины не признают и надеются на пересмотр решения в высших инстанциях. По их словам, они представляли интересы одного из местных жителей, рядом с домом которого с нарушением ряда норм велось строительство. Изначально сотрудники центра провели несколько акций протеста, а затем им удалось заключить с застройщиком мировое соглашение: пострадавший сосед получал компенсацию, а взамен отказывался от иска с требованием снести здание. Оперативники провели задержание как раз в тот момент, когда стороны встретились, чтобы уладить конфликт. При этом сами правозащитники утверждают, что деньги они в руках не держали: их якобы положили лицом в пол, а затем просто посыпали сверху светящимся порошком.

Признательные показания же впоследствии из них выбивали пытками. общественная наблюдательная комиссия по контролю за обеспечением прав человека в местах принудительного содержания провела проверку, обнаружив у арестованных гематомы и следы от ожогов. Кубанский же Следственный комитет в возбуждении уголовного дела отказал «за отсутствием состава преступления».

Председатель правозащитного центра Владимир Иванов получил 13 лет лишения свободы, юрист центра Зуфар Ачилов — 11 лет, Гагик Аванесян и Валерий Семергей — по 8 лет. Все они приговорены к отбыванию наказания в колонии строгого режима. Апелляция на судебное решение намечена в Краснодарском краевом суде на 8 августа.

«Нажитые непосильным трудом» дворцы нардепов, судей и прокуроров могут уйти под воду

Экологи предупреждают, что незаконная застройка дамбы Киевской гидроэлектростанции (ГЭС) может обернуться катастрофой, и не только для Киева.

В частности, как сообщил активист Александр Соколенко, на дамбе Киевской ГЭС, которая является гидротехническим сооружением и призвана защищать окружающие земли от подтопления, массово строят элитное жилье.
«Правый берег обводного канала дамбы на участке между Вышгородом и Лебедевкой сегодня практически сплошь застроен. Но если верить публичной кадастровой карте, строительство частного жилья на берегу обводного канала запрещается, поскольку канал имеет прибрежную защитную полосу, которая находится в государственной собственности», — отметил Соколенко.

Вместе с тем, по словам защитников природы, это не останавливает быстрых к наживе и роскошной жизни людей строить в этой зоне элитные особняки, намывать частные пляжи и обустраивать причалы для дорогих яхт и катеров.

По словам жителей окрестных сел, лица, которые строят жилье на дамбе Киевской ГЭС — люди не простые. Говорят, что среди владельцев присвоенных участков преобладают народные депутаты, бывшие министры, судьи и прокуроры.

«Впрочем, застройка дамбы может привести к катастрофическим последствиям как для Киева, так и для окружающих территорий площадью свыше 200 тыс. гектаров вследствие ее возможного разрушения», — отметили экологи.

Они объяснили, что левобережная защитная дамба Киевской ГЭС длиной более 53 километра играет важную роль в защите окружающих территорий от подтопления, поскольку зеркало Киевского водохранилища по уровню воды находится выше прилегающих к нему земель.

Сама дамба является земляной, поэтому сквозь почву время от времени просачивается вода, которая с помощью специальных дренажей отводится в искусственный обводной канал, на берегу которого и происходит активное строительство.

«В свое время, при строительстве Киевской ГЭС, на дамбе высадили лесные культуры, которые должны удерживать почву от размывания, и которые теперь активно уничтожаются владельцами элитного жилья», — отметил Соколенко.

Общественный деятель пояснил, что вырубка леса и бесконтрольные строительные работы на дамбе приводят к чрезмерной нагрузке на дамбу. Это может обернуться нарушением циркуляции грунтовых вод и, как следствие, формированием локальных промоин и последующим масштабным разрушением гидротехнического сооружения.

Харьковская область до 2017г. должна увеличить площадь природно-заповедного фонда (ПЗФ)

Согласно Стратегии регионального развития на период до 2020 года, Харьковская область до 2017 года должна увеличить площадь природно-заповедного фонда (ПЗФ) до 207,4 тыс. га, а процент заповедности - до 6,6%, до 2021 года - до 282,8 тыс. га, а процент заповедности - до 9%, что в 3,8 раза больше, чем есть в настоящее время.

Об этом сообщил директор Департамента экологии и природных ресурсов ХОГА Игорь Капусник.

«На сегодняшний день заповедный фонд Харьковской области насчитывает 242 объекта общей площадью 74,15 тыс. га, что составляет 2,36% от общей площади области. План мероприятий по увеличению площади заповедности территории Харьковской области на 2014 год был доведен до всех райгосадминистраций. Хотя в настоящее время ведется работа по расширению границ только по энтомологическому заказнику «Смородский» Харьковского района», - сказал Игорь Капустник.

К этой работе также привлечены ученые области.

«Райгосадминистрациям 10 районов направлены предложения ученых по созданию новых объектов ПЗФ с соответствующими картографическими материалами для обработки и предоставления перечня землевладельцев и землепользователей по предложенным к созданию территориям объектов ПЗФ. А именно, в Балаклейский, Зачепиловский, Змиевской, Золочевский, Изюмский, Красноградский, Лозовской, Первомайский, Сахновщинский, Харьковский районы», - добавил он.

Справка. Наибольший показатель заповедности имеет Печенежский район, который составляет 23,50% от общей площади района, на его территории расположены 5 объектов природно-заповедного фонда общей площадью 10,98 тыс. Га. Выше средне-областного показателя по уровню заповедности имеют Змиевской район (11,62%, 12 объектов площадью 15,86 тыс. Га; Боровский (7,6%, 5 объектов площадью 6,67 тыс. Га); Краснокутский (5,5%, 17 объектов площадью 5,75 тыс. га); м.Харьков (4,7%, 16 объектов площадью 1,45 тыс. га).

Самый низкий показатель заповедности имеют Золочевский -0,05%, Лозовский - 0,08%, Шевченковский - 0,10%, Коломакский - 0,10%, Харьковский - 0,10% районы.

Источник: ХОГА

Учёные нашли в бумаге для чеков опасное для здоровья вещество

Термобумага для кассовых аппаратов содержит бисфенол-А (BPA), выяснили учёные. Это химическое соединение негативно влияет на эндокринную систему.

Американцы полагают, что уровни содержания BPA в пластике, использующемся в промышленности, безопасны для организма.

Однако предыдущие исследования связывали воздействие BPA с повышенным риском развития астмы, сердечно-сосудистых заболеваний, расстройств репродуктивной системы и других проблем. BPA содержится в упаковках и банках для напитков. Производители, которые используют бисфенол-А, часто отмечают это на своей продукции.

Прочитано 3651 раз

Друковане видання

Актуальна інформація для всіх

Останні новини

Останні новини сайту "Raiduga.com"

back top

Фотогалерея

Фотографії активності сайту "Raiduga.com"

Фотогалерея

В нашій галереї ми раді Вам представити фотографії активності сайту

back top